Згідно з доповіддю міжнародного рейтингового агентства S&P, частота дефолтів суверенних держав зростатиме впродовж наступного десятиліття, що відзначається Bloomberg. Прогноз агентства вказує, що комбінація високого боргового навантаження, зростання витрат на запозичення, зменшення доступу до капіталу та структурні економічні проблеми можуть призвести до частіших дефолтів за зовнішніми боргами.
Ставки відсоткових виплат у країнах, що наближаються до дефолту, зазвичай становлять близько 20% або більше від річних доходів уряду, зазначено в звіті S&P. Крім того, такі країни часто переживають рецесії, а інфляція підвищується до двозначних показників.
«Дефолти за суверенними боргами істотно впливають на економічне зростання, інфляцію, валютні курси та фінансову стійкість державного сектору», — підкреслюється в доповіді. Як зазначає Financial Times, цього року Кенія та Пакистан змогли уникнути дефолтів завдяки новим позикам від МВФ та інших кредитів. Проте ці країни залишаються фактично виключеними з ринків облігацій для рефінансування своїх боргів через високі ставки запозичень.
Френк Гілл, експерт з суверенних рейтингів у S&P Global Ratings, зазначає, що країни, які проходять реструктуризацію, отримують нижчі рейтинги, що вказує на ймовірність повторних дефолтів.
Рівень дефолтів також залежатиме від бюджетних рішень країн і їх здатності залучати закордонний капітал, включаючи прямі іноземні інвестиції, для покриття дефіциту поточного рахунку.
На початку жовтня Гана вийшла з дефолту, завершивши реструктуризацію доларових державних облігацій, що призвело до 37% збитків для кредиторів. Україна також реструктуризувала борг понад 20 мільярдів доларів.
Серед країн, які в 2024 році зіштовхнуться з великими погашеннями боргу за державними облігаціями, є Мальдіви, що нещодавно отримали допомогу від Індії, та Аргентина.
S&P також зазначило, що через зовнішні дисбаланси багато країн, які стикаються з загрозою дефолту за боргами в іноземній валюті, як Кіпр, Гренада та Греція, мають великі потреби у зовнішньому фінансуванні. Це свідчить про необхідність залучення значно більше коштів із зовнішніх джерел, ніж вони можуть отримати через свої поточні надходження, такі як експорт чи інвестиції, або через наявні валютні резерви.
